Тільки пропусти урок (віддалений). Звернемося до органів.

Хоча навчання дистанційне, прогулювати уроки не можна. Дитина обов'язково повинен з'явитися на дистанційній перекличці і дивитися на екран комп'ютера протягом декількох годин. Якщо перестане "ходити на уроки", органи у справах захисту дітей зацікавляться прогулами і зв'яжуться з батьками.

Повідомляється на сайті ДЗЕН.

Прочитав на днях одну статтю з Массачусетса, в якій департамент захисту дітей минулої весни зв'язався з декількома недбайливими батьками. Причина? Їх діти не вийшли в Zoom і нарвалися на неприємності. Вчителі, як і належить за законом, дали знати своєму керівництву, що давно не бачили такого-то учня. Начальство сповістило органи опіки.

На підтвердження масового впровадження дистанційної освіти у США пропонуємо переглянути фрагменти з відеоблогу американського школяра. 

"Ні, я розумію, що і в Радянському Союзі були подібні органи, але умови життя відрізнялися від американських, коли діти перебували або в дитячому садку, або в школі (безкоштовно або майже безкоштовно), а батьки - на роботі. Голова у працюючих батьків не боліла про те, що робити з дітьми", - ділиться роздумами автор матеріалу.

Тим американським батькам, які все ще ходять на роботу, крупно повезло. Їх не скоротили і не звільнили. Ось тільки школи продовжують удалёнку і в новому навчальному році. І що робити батькам, якщо не з ким залишити маленьких дітей?

Саме такі проблеми відчувають американські батьки тепер - у серпні-вересні 2020 року, коли розпочався новий навчальний рік. 

Ці проблеми коментують звичайні американські батьки: 

"Немає ні дитячих садків (закриті), ні шкіл (віртуальні). І тільки спробуй пропустити дистанційний урок. Заведуть справу про бездоглядність дітей (neglect), а це вже серйозно. Дітей можуть відібрати і передати у приймальну сім'ю". 

"Якраз через перспективи втрати сина наші російські знайомі іммігранти і зібрали все найнеобхідніше за одну добу, щоб полетіти з Америки назад в Росію і вже не озиратися більше назад", - розповідає один із батьків.

Спроби батьків не доводити справу до розмови з органами опіки зводяться до навчання дітей на дому. У США такий вид називається homeschooling, а в Україні - сімейне навчання. Батьки самі навчають своїх дітей за певними програмами і регулярно звітують про результати. Найголовніше, батьки можуть навчати дитину тоді, коли їм завгодно.

"Сам зараз намагаюся вивести нашу дочку з дистанційного кошмару, щоб навчати її допотопними і перевіреними засобами, а не цифровими. І нічого не виходить. Навіть з директором її школи зв'язався", -  нарікає батько школярки.

З ним погоджується батько іншої дітини: "Те ж саме все. Я їй про Фому, а вона мені про Ярему. Головне, відвести мене від теми сімейного навчання куди подалі - туди, де удалёнка. Інструмент витонченої тортури для мозку маленьких дітей. Тупик якийсь. Кажуть, що школи втрачають фінансування, коли учні йдуть".

"Багато з наших знайомих в Америці, нарешті, перевели своїх дітей на довгоочікуване домашнє навчання, але, поговоривши з ними і побачивши їх "домашнє навчання", я зрозумів, що воно таке ж дистанційне, з якого вони щойно вирвалися. І ці заняття теж не можна пропускати, щоб "домашнє навчання" зарахували. Біг по колу, а в центрі - департамент із захисту дітей від батьків, як павук в павутині", - висловлює своє невдоволення один з стурбованих батьків.

Коментар Андрія Єлькіна:

Будь що нове завжди викликає спротив. У професійному колі вже пролунали більш-менш оптимістичні оцінки щодо нових перетворень у системі освіти. Наприклад, ректор Запорізького національного університету Микола Фролов на початку впровадження карантину висловився на користь онлайн-навчання, кажучі, що ми тільки зараз почали діяти у дусі справжньої освітньої реформи. 

Інформаційна епоха потребує нових більш раціональних підходів при наданні освітніх послуг. Діти, навчаючись, мають право працювати в більш комфортних домашніх умовах, отримуючи навчальну інформацію та координуючий супровід в економному режимі, отримуючи контакт з наставником лише натискаючи на декілька клавиш свого ноутбуку. 

Інша справа - ризики для здоров'я, коли зменшується рухова активність та збільшується навантаження на органи зору. Тут, на мій погляд, потрібно лімітувати час онлан-уроків (урок не більше 25-30 хвилин) і обов'язково передбачати традиційні уроки фізкультури, спортивні змагання, цікаві рухливі ігри, квести, конкурси, веселі естафети - все те, що соціалізує та развиває наших дітей фізично. Думаю, це можливо зробити. Тим більш, що на свіжому повітрі на шкільних стадіонах ризики заразитися коронавірусом мінімальні. 

Друга проблема, на яку потрібно звернути увагу, це доступ дітей до належної техніки. Потрібно з'ясувати, наскількі українські школярі забезпечені ноутбуками, планшетами та якісним інтернетом. Для повноцінного сприйняття учбової інформації потрібні монітори певного розміру. Не про яке якісне навчання через смартфон не може бути й мови. Через телефон учні лише можуть отримувати якісь оголошення. Не більш того. Щоб переводити освітній процес в онлайн-формат, ми повинні бути впевненими, що хоча б 90% учнів мають ноутбуки або персональні стаціонарні комп'ютери. 

Можливо в рамках проекту Шкільного медіахолдингу "ВМ-НФ" ми в цьому навчальному році проведемо на місцевому рівні соціологічне дослідження щодо наявності в учнів належної техніки для повноцінного онлайн-навчання.

Також, на мій погляд, впроваджуючи нові форми навчання, потрібно переглянути систему оплати праці вчителів. Робота педагогів, які працюють дистанційно, змінюється у бік ускладнення та значного збільшення часу, що потрібно витрачати, щоб забезпечити якість освітніх послуг. 

Не менш важливо вирішити проблему зі зрівнялівкою в оплаті праці. Деякі вчителі працюють якісно в дистанційному режимі, створюють авторський оригінальний контент, забезпечують зворотній зв'язок, вільно комунікують з дітьми через веб-камеру, а деякі вчителі поки що навчилися тільки надсилати завдання для самостійного опрацювання. 

Зрозуміло, що керівники навчальних закладів не можуть ефективно реагувати на ці невідповідності, тому що черг на посаду вчителів поки що не спостерігається. Більш того, зараз відбувається інший небажаний процес: педагоги-пенсіонери масово звільняються зі шкіл, при цьому, їм на зміну молодь не поспішає. Все це вказує на те, що вчительська праця дуже важка, потребує багатофункціональних компетенцій, при цьому, заробітна платня в Україні не виконує ту заохочувальну роль, яка повинна сприяти забезпеченню конкурентності вчительскої професії. 

Обговорити цей матеріал можна у стрічці коментарів.