Полтавський обласний медіа-клуб та Полтавський центр сім"ї "Родинний дім" у рамках проекту «Висвітлення європейських стандартів життя у полтавських ЗМІ» за підтримки фонду «Відродження» створили серію інформаційних матеріалів про повсякденне життя простих європейців.  За відгуками читачів, вони цікаві, інформативні та повчальні. Тож ми вважаємо, що не лише жителі Полтавщині, а й інших областей України  мають право знати, як живуть і працюють люди в країнах Євросоюзу. 

Минулого літа життя 17-річного полтавця Олега Печерського круто змінилося. Він виїхав до Бельгії на постійне місце проживання, бо його мама Ірина вийшла заміж за бельгійця. Про перші враження від проживання за кордоном ми й говоримо з Олегом та пані Іриною.

- Олеже, як ти почувався у Бельгії на перших порах?
- Звісно, я сумував, адже у Полтаві залишилися мої друзі, однокласники, рідні. Я практично весь час сидів дома, хіба що з мамою виходив у магазин чи кафе та гуляв із собакою. Все тут було не таке, як в Україні. Навіть борщ, який зварила мама, був не таким, бо продукти борщового набору тут мають інший смак. Але добре, що є Інтернет, я спілкувався з друзями по Скайпу й потроху звикав до нового життя.                                               

- З 1 вересня минулого року ти, певно, пішов до школи?
- Так. Але як і діти інших мігрантів я рік навчався у спеціалізованому класі з вивчення фламандської мови, адже без її знання не можна опановувати інші предмети. «Мігрантські» класи сформовані не стільки за віком, скільки за рівнем знання мови. У школі, де я навчався минулий рік, таких класів було п’ять, але в кожному – 10-12 осіб. Загалом у таких класах чимало дітей з африканських і азійських країн. 
- До якої європейської мови фламандська найближча?
- Мабуть, до німецької. 

- Цікаво, а як же вас навчали, коли рідні мови в учнів надто різні?
- Учитель просто показував предмет і називав його, а ми повторювали. Було дуже багато рольових ігор, тож так легко й постійно нарощувалася лексика. Оцінок нам не ставили цілий рік, але рівень знань оцінювали по тестах.

- Мабуть, вітчим удома допомагав тобі й мамі опановувати фламандську?
- Зовсім ні. Мама, до речі, теж одразу пішла на курси вивчення мови (така державна програма для мігрантів). Але вітчим втомлювався постійно виправляти наші помилки фламандською, тож вдома ми здебільшого говоримо англійською.

- Окрім фламандської мови ви вивчали й інші предмети?
- Так. Математику, релігію й такий предмет, як «Я в світі». У школі є шість підгруп за кількістю основних релігій у Бельгії, де церква не відділена від держави, куди можна записатися: католицизм, протестантство, мусульманство, православ’я, іудаїзм і науковий атеїзм. Я записаний на «православ’я», але з мамою й вітчимом ми ходимо у бельгійську протестантську, де навчають сімейним цінностям.

- Чим ще відрізняється більгійська школа від української?
- У Бельгії в школах немає їдалень та буфетів у нашому розумінні.  Учні беруть з собою бутерброди. Питна вода у школі безкоштовно. Ще можна за 1 євро купити тарілку гарячого супу. Щосереди у школі так званий фруктовий день, тобто, діти з дому беруть лише фрукти, але цей день завжди короткий – навчання триває лише до 12-ї години, а не до 16-ї, як зазвичай.  

- Кажуть, у Бельгії з дитинства прививають любов до здорового способу життя.
- Так, Я дуже полюбив спортивні дні - «спорттдаг», коли школа домовляється зі спортивними клубами про відвідини учнями. Нас автобусом везли на цілий день. Ми каталися на роликах, скейтах, грали у волейбол, займалися скелелазінням, стріляли зі спортивного лука, плавали на каяках, долали смугу перешкод над справжнім болотом. На шкільних уроках фізкультури по дві години їздимо на велосипедах по автомобільних дорогах (ті, хто старші 15 років). Наприкінці навчального року всі «мігрантські» класи виїздили на триденну екскурсію до моря. Ми жили в котеджах поблизу міста Остенде на березі моря. Нам влаштували цікавий квест, а наступні дні ми грали у футбол з командою школярів з іншого міста Бельгії та каталися у морі на човнах. Увечері була дискотека, дівчатка-мусульманки танцювали східні танці. Після 22-ї години ті, кому не виповнилося 18-ти років, мусили піти спати, а старші учні (серед них був і я) ще пограли з учителями в бельгійську гру в карти Уно (нагадує бридж). 

- Тож з 1 вересня цього року ти підеш у звичайний клас у цій же школі?
- Так. Я піду у 5-й клас. Але в іншій школі містечка Міхелін, де ми проживаємо.

- У 18 років у 5-й клас? Пані Ірино, Олег не помиляється?
- Ні. Справа в тому, що у Бельгії відмінна від української система шкільної освіти. З 6 до 12 років – це базова освіта, щось на зразок початкової. Її закінчують усі. 12-ть років – це той вік, як вважають у міністерстві освіти країни, коли дитина має більш-менш визначитися з майбутньою професією. Профорієнтація у них дуже сильна. Дітей постійно «вздовж і впоперек» тестують психологи, найчастіше в ігровій формі: оцінюють рівень інтелектуального розвитку, пам’ять, швидкість реакції, креативність, практичні навики, риси характеру, вміння концентрувати увагу,  вміння працювати в команді, вміння знайти нову інформацію в Інтернеті, здатність до самоосвіти й навіть чи виконував домашні завдання. Залежно від кількості набраних балів, успішності, нахилу й здібностей з 12 років до 18 років учні навчаються у середній школі (5-7 класи), яка має три ступені спеціалізації: BSO – нижча, ТSO - середня та АSO- вища.

- У чому переваги такої системи?
- Вони очевидні. По-перше, у класі навчаються діти приблизно з однаковим потенціалом (буває, що й різного віку), немає відмінників і двієчників. По-друге, випускники BSO і ТSO разом з атестатом про середню освіту отримують і диплом про першу спеціальність, яка дає їм право на працевлаштування одразу після випускного балу. Тобто, за українськими мірками - це поєднання середньої школи й ПТУ.

- А як проходить визначення схильності дитини до певної професії, бо у нас нерідко й після закінчення школи юнак чи дівчина не знає, куди податися вчитися?
- Використовують чимало різних методик. Окрім тестування, при школах є різні майстерні, а також існують окремі центри профосвіти, куди возять учнів, аби вони не лише побачили, як працюють ті чи інші фахівці, а й самі спробували. Наприклад, при школі, де навчався Олег, є справжній ресторан, куди може завітати пообідати будь-який перехожий. Два тижні Олег там проходив стажування. Навчився сервірувати стіл, носити піднос зі стравами, нарізати шинку й капусту і т.д. Й врешті твердо визначився, що професія кухаря-офіціанта йому не подобається. Потім їхній клас повезли у центр профосвіти, де учні могли самі спробувати голити й стригти, крутити гайки, паяти плати, в'язати вузли, накидати канати і т.д. Утім, з десятка запропонованих професій Олегу не сподобалася жодна.

- І що ж врешті-решт вирішили?
- Шляхом тривалих індивідуальних консультацій з учителями, з’ясували, що професія, яка подобається Олегу, по-українськи звучить, як «екскурсовод, організатор спортивних змагань та туристичних подорожей, PR-менеджер». Такої спеціальності у найближчій від нас школі немає, але є в іншій, де з 1 вересня й навчатиметься Олег. 

- Пані Ірино, в чому ж суть трьох спеціалізацій середньої школи? 
- Спеціалізація ВSO - для дітей, які мають найнижчі атестаційні бали і які обрали на майбутнє такі робітничі професії, де, образно кажучи, працюватимуть руками – перукар, кухар, матрос, садівник, зварювальник  тощо. У ВSO не вивчають фізику, хімію чи астрономію, бо вони не знадобляться представникам робітничих професій. І це розумно. В цю групу потрапляє чимало дітей мігратнтів, тому що у них недостатній рівень знання фламандської чи французької (залежно від комуни проживання). Спеціалізація ТSO – для тих, хто в житті працюватиме і руками, і головою (фотограф, автомеханік, дизайнер), а АSO – для тих, хто має найвищі бали і обрав інтелектуальну працю. Цікаво, що ті, хто закінчив школу з атестатом ВSO, ніколи не матимуть права вступати до університету, незалежно від того, скільки на банківському рахунку у твого батька, на якій автівці він їздить і яку посаду він обіймає. Випускники ТSO мають право надалі навчатися у виші, якщо матимуть таке бажання. А володарі атестата АSO (оскільки вони не отримують диплома про робітничу професію), зобов’язані після школи продовжити навчання в університеті на лікаря, юриста, економіста, бухгалтера тощо. 

- Я чула, що в бельгійських школах вивчають три іноземні мови.
- Так. Це англійська, французька та німецька. Але кількість годин іноземних мов у ВSO, ТSO та АSO різна. Зрозуміло, що в АSO - найбільша й там вивчають ще й четверту іноземну - латину.
- Дякую за цікаву розмову.
                                                                             Розмовляла Людмила Кучеренко
 
Матеріал підготовлений за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»